З настанням трохи дивного літа я зауважила для себе одну річ. Всі ми, незалежно від того, де б не жили, чомусь якщо не відвідуємо музеї у своїх містах, то любимо їздити на далекі відстані, створюючи постійний потік туристів у Львів, Чернігів та інші обласні центри. І поза увагою залишаються маленькі містечка чи й цілі села, в яких заховані «перлинки» і «діамантики» українських музеїв. І особливо потерпають від цього визначні місця Київщини, розташовані на відстані кількох годин – Обухів Андрія Малишка, кінематографічний Бучак, Ржищів, Біла Церква Браницьких та інші.

В цьому я вкотре переконалася, коли днями потрапила до Богуслава. Маленьке містечко зі своєю аурою та 16-ма тисячами жителів у неділю було напрочуд жваве. Дався взнаки традиційний «базарний день» і близько 10 автобусів з туристами, які заїжджають сюди дорогою до розрекламованої гори Тотохи в околицях Медвина, «пупа землі» – як кричать проспекти туристичних агенцій, що ростуть нині як гриби після дощу. Туристи оглядають Музей історії Богуславщини і поспішають на «місце сили», з істинних паскоїдів та «хранителів традиційних цінностей» перетворюючись у язичників та біоенергетиків. Хоча місто, засноване в ХІ ст., є настільки самодостатнім і цікавим, що на ознайомлення з ними і околицями може знадобитися навіть кілька днів.

Експозиція музею історії Богуславщини була відкрита для відвідувачів у 1984 році, але трохи «втомившись» за роки, вона не втратила своєї актуальності і родзинки, і досі залишається цікавою для відвідувачів усіх категорій. Її перша особливість – тут нема отих поїдених міллю опудал тварин. Зовсім! І непоїдених теж нема. Друга – це інформаційна заточеність виключно на історії краю, тому й не дивно, що всі артефакти – кістки первісних тварин, перенесене з розкопу скіфське поховання, Трипільська кераміка і фрагменти антропоморфних статуеток, 4 види фібул, римські монети, море посуду всіх слов’янських культур, 2 мечі XII ст. – все це виключно з археологічних розкопок на території Богуславського району!.. А третю особливість ви помічаєте згодом, коли йдете від залу до залу, минаючи справжню кам’яну печеру, житло давнього слов’янина, зрубний палац, коли ваші ноги проходять по мощеній деревом вулиці, заходять на хвильку в хату українського селянина (з підмазаною глиною долівкою і пахучим чебрецем на ній), а звідти потрапляють на центральну вулицю «Бослава», вимощену бруківкою, на початку ХХ ст. Такого просторового рішення, повірте, нема в жодному музеї України. Експозиція музею охоплює період до сьогодення, розказуючи про видатних земляків і славителів краю – Василя Забашти, Володимира Денисенка, майстрів дибинецької кераміки та богуславського ткацтва, і 7 новітніх Героїв, що полягли в боях російсько-української війни на Сході України. І це все показано так легко, невимушено, екскурсовод відчуває настрій, не «грузить». Тому наприкінці ти не тікаєш з музею, а з задоволенням розглядаєш сувенірку, яку можна придбати на згадку: магніти, листівки, краєзнавчі нариси, ляльки-мотанки і ляльки з кукурудзяного листя, трохи наївні натуралістичні живописні роботи і вишиті картини.

А потім наступає черга ще двох музеїв – Музею-садиби Івана Сошенка та Музею Марко Вовчок.

Музей-садиба Івана Сошенка Перший – дуже делікатний, невеликий, його експозиція складається виключно з копій, але попри це, він нагадує нам і про видатного українського художника і педагога Івана Сошенка, і й про його роль у викупі Тараса Шевченка з кріпацтва. Садиба музею потопає в зелені і треба дуже багато сил, щоб не впасти в траву, а рушити на огляд ще одного музею.
Музей Марко Вовчок

Музей Марко Вовчок займає половину хати, а в іншій частині живе жіночка, яка свого часу, коли створювали музей, навідріз відмовилась від відселення. У приміщенні 5 кімнат, експозиція налічує понад 500 експонатів – фото (особливо тих мешканців міста, які в дитинстві знали її і були описані у творчості), меблі, книги, живопис, листи.
Музей Марко Вовчок, ВишивкаМеморіальних речей, що належали Марії Вілінській, мало. Але, приміром, від фрагменту вишивки, переданої до музею внуком, очі відвести важко, – настільки делікатна робота.
Музей Марко Вовчок, Кімната 1

У двох кімнатах представлено інтер’єр панського житла кінця ХІХ – початку ХХ ст., для створення того часу. Ще три кімнати розказують про життя, творчість, громадянську позицію та нащадків письменниці. Не можна сказати, що музей якийсь особливо вражаючий чи незвичний, але він виконує свою функцію, нагадуючи нам, як кажуть критики, про першу українську феміністку, про цікаву українську письменницю, про мудру дружину і громадську діячку.

Музей Марко Вовчок, Кімната 2Хтось справедливо сказав, що настане час, коли ніхто, може, й не згадає, ким була Марко Вовчок. Але поки цього не сталося, звозіть своїх дітей до музею обов’язково.

Їдучи бо Богуслава, треба мати час, щоб пройтися містом, побачити двоповерхову «Кам’яницю» кінця XVII – початку XVIII ст., кілька будинків кінця XIX ст., помилуватися Россю, піднятися на Монастирську гору… Тут дуже гарно! Попри загальноукраїнську тенденцію, містечко не справляє враження депресивного чи мертвого. Воно живе, сюди повертається виробництво, окрім текстильних виробів, так потрібні останні два роки кевларові каски виготовляють теж тут, сюди веде відносно непогана дорога, тому Богуслав має всі перспективи повернути собі призабутий лоск. Сьогодні тут є два готелі, щогодинне транспортне сполучення з Києвом, густе повітря, додаткові комерційні атракції і фантастичні краєвиди Полуденної Київщини на околицях.

Але що я вам розказую!… Треба просто запланувати найближчі вихідні, зібратися і побачити все на власні очі!


Також цікаво дізнатись: