Я виріс в селі, мав повну волю. Перша моя мандрівка сталась, коли навчився повзати. Мати пішла корову доїти, приходить – люлька порожня, мене немає. А я вже біля корів.

Згадує про свої перші мандри невтомний Ігор Захаренко – директор турфірми «Феєрія мандрів». Маємо можливість дізнатись більше, як захоплення стало сімейним бізнесом.

zaharenko-07

Ви викладали іноземні мови в училищі. Як наважились кардинально змінити своє життя і пов’язати його із туризмом?

Все змінило народження моїх синів. Старший народився у 1996-му році. Наша молода сім’я нічого не мала на той час. Маленька зарплата, ми жили в гуртожитку від технікуму. Коли нас було двоє – платили одну суму, після народження дитини – нам підняли вартість. Ми були простими викладачами. Коли я попросив не піднімати нам ціну проживання, то мені сказали, щоб шукав інше житло. Я відповів – шукайте тоді іншого викладача, і звільнився. Тоді вже один день на тиждень працював у туристичній компанії. І за цей день я заробляв більше, ніж за 4 дні у технікумі. В країні тоді був масовий дефіцит. Всі продукти возив з Європи. Тягав ті сумки, що й спину собі надірвав. Досі даються взнаки тих часів.

zaharenko-01

Коли дружину залучили до туризму?

Вперше, коли взяв її з собою до Європи – забув її в туалеті…. Вона на мене тоді дуже образилась. Коли в Брюселі замовив їй устриці і мідії – також мене не зрозуміла. Проте вже за місяць ця страва стала її улюбленою. Коли вже наша компанія почала розростатись, то вже й дружина підвозила групи, втягувалась у бізнес, працювала гідом. Ми працювали в дуже активному темпі.

Ви в постійних роз’їздах, дружина також почала працювати в сімейному бізнесі. На кого залишали синів?

Років з 5-ти ми почали їх брати із собою в автобусні тури. І якщо ви досі сумніваєтесь, то знайте, їдьте з дітьми, поки вони ще хочуть мандрувати з вами, бо як тільки виростуть – у них будуть інші бажання. І навіть якщо будуть їздити відпочивати, то робитимуть це зі своїми друзями. Зараз молоді сім`ї українців не такі прив`язані до одного дому, двору, як були наші батьки. Мандрують і з немовлятами. І це – добре. Буде про що згадати, коли діти виростуть. Почастішали випадки, коли сім`я їде в Європу, але не повним складом. Тато з дитиною, якщо мама працює, або навпаки: мама з дитиною, а тато вже зустрічатиме. Сучасні українці розуміють, що для становлення особистості дитині, їй потрібно показати світ. І роблять все для цього.

zaharenko-09

Що найважливіше Ви виховали у синах?

Думаю, це – самостійність. Вони завжди собі могли дати раду. Коли старшому було 9, а молодшому 7, вони з Києва вдвох їздили в Немішаєве. Ми їх з дружиною відпускали без проблем. Ми їх навчили, що потрібно робити в тій чи іншій ситуації. І ніколи не лякали: туди не ходи, те не роби. Вони змалечку захоплювались географією, тому швидко навчились орієнтуватись у просторі. У них не було страху. Також ми їх ніколи не кутали, тому вони у нас загартовані.

Ще кілька прикладів наведу. Коли старшому, Івану, було 12-ть, взяв його з собою в Скандинавію. В автобусі щось туристам розповідаю, він все це уважно слухав. Потім я десь затримався. Приходжу на місце збору групи, а нікого немає. Я на паром – нікого, я в готель, а вже всі розселені. Іван з усім впорався самостійно.

А якось у Бергені захворіла туристка, я повіз її у лікарню. Поки мене не було, Іван провів екскурсію, проконтролював готовність туристів до переїзду в інше місто. Тож, коли я повернувся – нам залишилось лише рушати далі.

zaharenko-04

Чим зараз займаються хлопці?

Зараз Івану 19, а Степану – 17 років. Старший навчається в Америці. Вивчає кіномистецтво. Після 9-го класу він поступив в Швейцарську школу. За кордоном інший підхід до навчання. Там вчать жити, спілкуватись. Не зазубрювати, а аналізувати, ставити запитання, шукати відповіді. Пристосовувати набуті знання для життя. Ми навіть стали частіше спілкуватись, коли він поїхав від нас. З`являється відчуття цінності моменту зустрічі. Розкривають індивідуум, а не пригнічують. Тому він легко сам поступив вже в американський виш. Їх навіть вчать, як самостійно заповнювати документи, як робити портфоліо, резюме. Ми навіть не втручались.

У нього було завдання зробити маски. Він взяв український віночок, респіратор. Пустив дим. Створив таку інсталяцію. Розповідав про теперішні проблеми, з якими стикнулись ми в Україні. Всі оживились, ставили багато запитань. Назвали Івана посланцем України у світі.

zaharenko-06

Степан також навчається за кордоном – у Франції. Думали, що буде архітектором. Проте там відкрили курси анімації. Захопився цією справою. Побачимо, що буде далі.

Які традиції і правила виховання виплекали у своїй сім’ї?

Найкраще виховання – із власного прикладу батьків. Також ми їх ніколи не били. І батьки завжди мають були чесними з дітьми. Це три найосновніших правила, яких ми дотримувались. Старший був колючим підлітком, знайомі інколи казали: «та ви його ремінцем, одразу заспокоїться». Ні, ми так не робили. Тільки через любов, через тепло. Обійми дуже важливі, навіть, якщо у вас син. Не бійтесь обіймати своїх дітей. Це зближує, розбиває «холодну» стіну.

zaharenko-03


Також цікаво дізнатись: